30 серпня траурний кортеж мужнього захисника Марчука Дмитра Миколайовича з усіма військовими почестями та велелюдною ходою зустрічали та проводжали в останній земний шлях у рідному селі.

Плакали рідні, друзі, встеляли останню дорогу захисника квітами, зустрічали навколішки, супроводжуючи кортеж вулицями села Струмівка до батьківської хати та до місцевого Храму.

В передостанній спекотний день літа, проводжаючи кортеж захисника від церкви до кладовища зливою та громом заплакало навіть небо.

"В громаду прийшла війна, а з нею разом біль, горе і сльози - це вічні супутники війни, інших у неї немає", - поділився своїм болем, стоячи біля могили Героя представник центру комплектування.

З початком повномасштабного вторгнення, 25 річний юнак, маючи за плечима строкову службу, не вагаючись, став на захист України у складі зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону.

Життя мужнього воїна обірвалося під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.

Побратим Героя по зброї, який стояв з ним пліч опліч на захисті Батьківщини, з яким об'єднувало багато спільних друзів у цивільному житті розповів, що рішення Дмитра воювати було свідоме та тверде, що він був справжньою світлою людиною.

«Знав його за довго до того, як він взяв до рук зброю. Таких як Дмитро на сході залишається мало. Ми платимо за життя, за свободу важку ціну. Передаю слова командира: «Віддати останню шану і честь воїну, з яким мав велику честь воювати, захищати нашу Україну», - розповів військовий, побратим Дмитра - Андрій.

«Дмитро приготував подарунок на день народження матері заздалегідь та домовився, щоб їй передали в цей день квіти, та сталося так, що матері прийшла в цей день страшна звістка про загибель сина», - розповів настоятель місцевого храму.

«Один зі священнослужителів сказав: "проводжати літніх людей природно, прощатися з друзями, близькими, знайомими - боляче, а проводжати в останню дорогу своїх дітей - це страшно.

Тому що цей солдат, воїн, Герой можливо не пізнавши першого кохання вже взяв до рук зброю, не посадив дерево, став на захист Батьківщини, не побудував будинок, а віддав найдорожче, що в нього було - життя, і не виростив сина, а поповнив ряди небесного війська."

На нашій землі існують тисячі націй, можливо десятки тисяч, ..... але є люди й нелюди. І ті нелюди, в особі московського окупанта прийшли сьогодні до нас зі зброєю в руках диктувати нам свої умови життя: якою мовою розмовляти, які закони приймати, з ким товаришувати.

Але поки на нашій землі є такі Герої як Дмитро, цьому ніколи не бувати.

Деколи богатир під два метри ростом не має чоловічого "стержня", як у Дмитра. Це Герой, який вписав своє прізвище золотими літерами в історію Батьківщини.

Спочивай з Богом Герою. Ти виконав свій обов'язок до кінця. Пробачте, батьки, що не вберегли. Слава Богу! Слава Україні ! Героям слава!», - з такими останніми словами військових, з усіма почестями, тіло Героя віддали землі на місцевому кладовищі села Струмівка.