Підгайцівська громада

Волинська область, Луцький район

Історична довідка

Назва села Підгайці походить від його розміщення – біля гаю. Його заселення дуже давнє. Свідками цього є залишки давньоруського городища XII-XIII століть на високому правому березі річки Стир в урочищі Церквисько. Згідно з літописним повідомленням від другої половини вересня 1288 року, в цьому місці знаходилося містечко Гай.

На підгаєцьких землях в 1592-1595-х роках побували козацькі загони гетьмана Криштофа Косинського та ватажка народного повстання Северина Наливайка, влітку 1648-го – повстанці й козаки визвольної війни українського народу за незалежність від чужоземних загарбників. Селяни покозачилися, брали участь у повстаннях.

Агато разів ці землі спустошували татарські набіги. У 1491році тут були навіть заволзькі татари, в 1501, 1503 роках – кримські.

У XVII-XIX століттях село належало різним власникам, які вели господарство відповідно до потреб луцького торгово-ремісницького ринку. У зв’язку з цим, воно ділилося на дві частини – Підгайці Великі та Підгайці Малі.

У Підгайціх жила польська письменниця і актриса Габріеля Запольська (1857-1921 роки).

Польська окупація західноукраїнських земель викликала опір новій владі, її антиукраїнським заходам. Уже в травні 1920 року тут створена філія  «Просвіти». Її мета – поширення освіти, пробудження національної свідомості. На її грунті формуються групи симпатиків ОУН і КПЗУ, які взаємодіяли з активістами сусідніх сіл, зокрема, в захисті національної школи.

Під час Другої світової війни гітлерівці в ніч на 1 січня 1944 року вбили 32 жителів села, спалили нову школу, багато житлових будинків. Кавалерійськими частинами дивізії полковника Васильєва село було визволено 2 лютого 1944 року.

У боях проти фашистів брали участь 170 жителів села. 98 з них загинули на фронтах і від рук окупантів.

За післявоєнні роки село розбудували, благоустроїли. Тут є всі необхідні соціальні, культурно-побутові та торгівельні заклади. Радий своїм прихожанам православний Олександро-Невський храм, збудований ще в 1868 році.

Багато добрих змін прийшло і в інші села ще донедавна Підгайцівської сільської ради – Крупу та Струмівку.

Лище було центральним селом колишньої Лищенської сільської ради. Перша писемна згадка про цей населений пункт належить до 1545 року. Поблизу села виявлено залишки городища і селища, а також понад 200 курганів давньоруського часу.

Лищенці ніколи не були байдужими до своєї долі, до того, що діється навколо.

У 1837 році в Лищі відбулися заворушення селян, які відмовилися виконувати панщину.

Селяни брали активну участь у революційних подіях 1905-1907 і 1917-1920 років, прагнучи повернути втрачені раніше землі і мати вільну Українську демократичну державу. Коли волинський воєвода Кжаковський після 1920 року розпорядився заборонити українську мову в школах, батьки учнів висловили протест проти заходів польської окупаційної влади. В 1921-1928 роках в селі активізувала роботу організація «Просвіти», особливо під час відзначення ювілеїв Тараса Григоровича Шевченка.

Засуджуючи фашизацію суспільного життя в Польщі, селяни взяли участь у демонстрації 1 травня 1935 року, на яку вийшли близько 500 демонстрантів із різних сіл і яка по-злочинному була розстріляна біля села Ситниця поліцейським кулеметним вогнем.

Під час Другої світової війни в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів взяло участь чимало селян. Гітлерівці розстріляли 32 лищенців.

Перші згадки про село Воротнів в архівних документах датуються XVIII століттям. Найвидатнішою пам’яткою архітектури на території цього населеного пункту є храм Різдва Пресвятої Богородиці. Він був побудований у 1785 році на кошти поміщиці Магдалени Кучинської та подарована нею жителям села.

Одночасно з церквою була побудована окрема дзвіниця. Спочатку вона була дерев’яною, а в 1869 році реконструйована і стала кам’яною. З часів свого заснування храм був і залишається постійно діючим.

Під час німецької окупації в роки Другої світової війни на території села було єврейське гетто, куди гітлерівці зігнали євреїв не лише з Воротнева, а й з навколишніх сіл.

31 грудня 1942 року на території села було розстріляно понад 130 наших громадян. Як вияв скорботи за безневинно загиблими, на місці розстрілу споруджений пам’ятник за кошти громадян Ізраїлю.

Воротнівці, як і їх сусіди – лищенці, підгайчани – гаряче зустріли незалежність своєї держави і наполегливо працюють над її утвердженням, розквітом рідної землі.  

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора