Вишиванка, якій понад 100 років
Вишиванка має давню історію. Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скифів, які тривалий час мешкали на території України. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям, при дослідження показали ідентичність з вишивкою українського народного костюма XVIII-XIX століть.
А от начальник відділу соціального захисту, у справах дітей, сім’ та молоді Підгайцівської сільської ради Наталія Матвіюк у День вишиванки прийшла в вишитій сорочці, якій – понад 100 років.
«Одного разу, вкотре обговорюючи звичаї та обряди нашої родини, моя покійна бабуся Мельник (в дівоцтві – Білан) Софія Миронівна перекладала клуночок, який готувала на смерть, та давала вказівки – що, куди і як покласти в труну, - розповідає історію вишиванки пані Наталія. – І ось серед усього цього ми з сестрою побачили вишиті сорочки, яким було дуже багато років. Бабуся отримала їх від своєї матері Білан (в дівоцтві – Краєва) Катерини. Родом вони з невеличкого села Студенець, що на Канівщині. Чарівні візерунки, кропітке та якісне ручне шиття нас заворожили. З того часу думка про те, що така неймовірна пам’ятка нашого роду може колись просто зникнути назавжди не давала нам з сестрою спокою».
На фото: бабуся Софія Миронівна Мельник з донькою Ніною та онучкою Наталею.
Дівчата не хотіли, щоб вишиванка, разом з душею бабусі, відлетіла у засвіти, коли Господь покличе її до себе. «Якось ми таки наважилися на розмову з тією, хто виняньчив і любив безмежно, - продовжує розповідати Наталія Матвіюк. – Вкотре прийшли до бабусі і чуємо ці розмови про смерть і таке інше. А ми до неї: «Бабуся, дуже тебе любимо і просимо: не дай зникнути реліквії твого роду (який за словами старенької походив із знатного дворянського), залиш нам у спадок твої вишиванки. Це така краса і такий оберіг, який завжди нагадуватиме про тебе…».
Жінка довго мовчала і про щось думала. Сестрам не терпілося дізнатися про її рішення. Вони знали, що бабуся – вчитель з великим стажем (приїхала працювати за розподілом з Канівщини на Волинь у село Четвертня Маневицького району) - теж думає про це.
«Вишиванки бабуся нам все ж подарувала. Щоразу, вдягаючи цю вишиту сорочку, я згадую її. Люблю і пам’ятаю», - ось так старовинна реліквія роду збереглася до наших днів і сьогодні продовжує дивувати своєю красою і неповторністю.
На фото: ще одна старовинна вишиванка від покійної бабусі.
