Назавжди 22: Підгайцівська громада попрощалася з відважним Героєм Романом Григор’євим
Підгайцівська громада у скорботі та з глибокою шаною провела в останню дорогу свого земляка, відважного захисника України — лейтенанта Національної гвардії України Романа Валерійовича Григор’єва.
Йому було лише 22 роки. Молоде, сповнене мрій та планів життя забрала жорстока війна.
Роман народився 3 жовтня 2003 року в Луцьку, зростав та проживав у Підгайцях. Навчався у Підгайцівському ліцеї, а також у 23-й та 17-й школах Луцька. Змалку був цілеспрямованим, любив спорт і професійно займався дзюдо.
У 18 років за власним бажанням пішов на строкову службу до НГУ. На початку повномасштабного вторгнення разом із побратимами брав участь у зачистці Ірпеня. За відмінну службу та мужність був рекомендований до навчання у Київському інституті Національної гвардії України, який успішно закінчив у квітні 2026 року в званні лейтенанта.
Згодом пройшов відбір до спецпідрозділу НГУ «Омега», де служив оператором бойової групи спеціального призначення. До останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі, лейтенант Роман Григор’єв загинув 16 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ганнівка на Покровському напрямку. Близько місяця Роман вважався зниклим безвісти.
Прощання із захисником відбулося 18 вересня. Кортеж із тілом Героя розпочав свій шлях у Луцьку, зробив зупинку біля рідного дому та попрямував до села Підгайці.
Жителі громади віддавали воїну належну шану: зустрічали кортеж на колінах, супроводжували людною ходою, тримали синьо-жовті прапори та не стримували сліз. Спільна молитва за упокій душі захисника лунала у Свято-Михайлівському храмі.
Поховали Героя з усіма військовими почестями на Алеї слави місцевого кладовища. Під час поховання побратим воїна у своєму прощальному слові звернувся до рідних, близьких, односельчан та однокласників Героя, подякувавши батькам за відважного сина, який під час служби неодноразово та з честю виконував свій військовий обов'язок:«Ми будемо пам'ятати Романа, і він житиме доти, доки бережемо цю пам'ять у своїх серцях».
Віддаючи останню шану, кожен із близько тридцяти побратимів схилив коліно перед полеглим воїном і поклав червону троянду на його домовину.
Родині військовослужбовці вручили Державний Прапор від імені Президента України та Головнокомандувача ЗСУ як символ держави, якій він вірно служив до останнього подиху.
У полеглого воїна залишилися батьки, бабуся, дві сестри, брат.
Висловлюємо найщиріші співчуття рідним та близьким. Низький уклін за мужність, відвагу та любов до України.
Вічна пам’ять і слава Герою!
